Батьки і діти: межі в стосунках

Створивши людину, Бог визначив для неї межі. Ознакою цих меж стало дерево пізнання добра та зла, яке було в раю не тому, що Бог забажав ускладнити людині життя, а якраз навпаки. Межі визначали зони безпеки людей.

Обмежити — значить захистити

Цей принцип універсальний. Зокрема і в стосунках батьків та дітей. Межі в сім’ї (якими передусім є встановлені правила) мають конкретну мету — створити безпечне для зростання й формування особистості дитини середовище, виховати її емоційно зрілою й відповідальною.

Це теорія. На практиці, на жаль, трохи не так. Пострадянське мислення й досі впливає на наше життя — і особливо у сфері виховання. Одна байка чудово ілюструє цей вплив: «Малий Василько до п’яти років думав, що його звати «Закрийся».

Виявляється, дітей замало народити — їх треба ще й ростити. Та навіть найкращі поради не завжди працюють у конкретній ситуації та з конкретною дитиною. Усім батькам доведеться шукати порад у Бога. А тому потрібно знати Бога, уміти чути Його, розрізняти Його голос. Бо в стосунках із дітьми не раз виникатимуть ситуації, коли реагувати доведеться миттєво. Бог завжди поруч і готовий допомогти. Але коли батьки не звикли співпрацювати з Ним, може виникнути проблема. Батьківству треба вчитися, і найкраще — від Досконалого Батька.

Отож, про межі. Один із їхніх видів — правила поведінки в сім’ї. Визначають їх батьки, дотримуються — усі. І правила формують так, щоб вони задовольняли дві основні потреби дитини: у любові й безпеці. Дитина мусить знати, що вона цінна, важлива, що її люблять і в сім’ї їй нічого не загрожує.

Ще раз наголосимо: межі дозволеного в сім’ї — це питання безпеки. Відсутність таких меж викликає сум’яття — дитина не до кінця розуміє, що для неї добре, а що — ні. І ці межі мають бути непорушними. Бо наступне запитання після «Ти мене любиш?» — «А можна?..» І всі мають чітко знати: порушення правил призводить до наслідків.

Межі покарання

Покарання — це окрема тема, і тут особливо потрібні межі. Наприклад, не можна карати в гніві, виливаючи на слабшого свої негативні емоції. Покарання — це не зовсім різка, як думає багато хто, апелюючи до Приповістей Соломона. Сергій Вітюков таким говорив, що для Соломонової різки потрібна Соломонова мудрість.

І способи покарання дуже різні — залежно від того, що саме є покаранням для конкретної дитини (для когось думати над своєю поведінкою в кутку — нестерпно, а хтось весь день спокійнісінько там стоятиме, вивчаючи візерунки на стіні...)

Основна ідея покарань — Бог і батьки люблять дітей так сильно, що не дозволять їм іти неправильним шляхом. І покарання — це спосіб повернути їх на добру дорогу. Недарма єдина вказівка в Біблії для дітей — слухатися (див. Еф.6:1). А щоб слухатися — і потрібні межі.

Важливий момент — покарання дитини не може бути покаранням всієї сім’ї. І сімейна прогулянка в парку не скасовується через те, що хтось із дітей провинився. Покараний лише винуватець. Тому дітям потрібен чіткий список правил, за недотримання яких доведеться відповідати. Вони повинні засвоїти, що батьківське «ні» — це справді «ні».

Світоглядна роль обмежень

Навчити послуху — одне з пріоритетних завдань виховання. Слухаючись батьків, дитина вчиться слухатися Бога. З самого малку дитину вчать розумінню, що можна й треба робити, а що — ні: не можна кричати на маму, пхати пальчики в розетку, розкидати іграшки, рвати книжки, треба вітатися та дякувати... До 9-10 років додають контекст стосунків — ти робиш те чи те, бо це правильно, бо так проявляється любов... Підлітки потребують логічного обґрунтування. Відповідь: «Я так сказала» — добра для п’ятирічної дитини, але недопустима для 15-річної.

Список правил у кожної сім’ї свій — залежно від цінностей і світогляду. Але певні правила спільні для всіх християнських родин. Наприклад, усі щодня читають (або слухають, якщо читати ще не вміють) Біблію й моляться разом. Така практика розвиває мислення, збагачує словниковий запас, живить дух і формує життєву позицію. І це найкращий спосіб правильно впливати на формування дитячого серця. Але тут дуже важливо враховувати вік дитини.

З життя батьків діти переймають модель поведінки — у пізнанні Бога; у вирішенні конфліктів; у побудові стосунків; у ставленні до грошей; у прояві власних цінностей: що більше засмучує — дірка на штанах чи рана на коліні, двійка чи сварка з другом...

Особисті межі

Щоб правила сім’ї працювали на любові й довірі, а не на заборонах чи вседозволеності, потрібно будувати близькі, доброзичливі стосунки, поважати особистість і розуміти унікальність кожного. А це вже про інші межі — особисті.

Діти повинні знати, що батьки теж мають право на потреби — і шанувати це право. Яскраве, цікаве й насичене життя батьків — найкращий приклад для наслідування. Натомість коли все обертається навколо дитини та її інтересів — це найпростіший спосіб виростити безвідповідальну та егоїстичну особу.

Проте й батьків Слово Боже застерігає: «Батьки, не дратуйте дітей своїх, щоб на дусі не впали вони» (Кол.3:21). Тому й для них потрібні правила. Скажімо, такі:
— дружіть із дітьми (але не на рівних, ви в цих стосунках головні), будьте щирими й відвертими;
— не сваріться при дітях, правильно розбирайтеся з конфліктами;
— не обманюйте, відверто відповідайте на запитання або зізнавайтеся, що не знаєте відповіді;
— хваліть і підбадьорюйте, акцентуйте на чеснотах і не перебільшуйте недоліків;
— будьте привітні з друзями дітей;
— ніколи не сваріть дітей у присутності чужих (навіть якщо це ваші або їхні друзі);
— будьте терплячими в розмові з дітьми навіть на найсуперечливіші теми й поважайте їхню гідність;
— поважайте їхнє право на особистий, відповідний їхньому вікові простір (без дозволу не заходьте до кімнати, не рийтеся в речах, не змушуйте ділитися іграшками, коли вони не хочуть, не читайте щоденник тощо);
— дозволяйте дітям проявляти емоції (гніватися, сердитися) та вчіть робити це правильно;
— поважайте їхні погляди та серйозно сприймайте плани;
— просіть пробачення, коли помилилися;
— не ігноруйте прохання дітей їх вислухати;
— не навішуйте ярликів на їхню особистість (ти нечупара), але ставте перед фактами, на які чекаєте реакції (у твоїй шафі безлад);
— виявляйте перед дітьми емоції з приводу їхньої поведінки (мені неприємно це бачити), але без жодних маніпуляцій;
— навчіться говорити спокійним тоном, перш ніж вимагати цього від дітей;
— не піддавайтеся на провокації (якщо заборонили дитині тиждень грати в ігри, то не скасовуйте цього рішення через три дні через те, що вона виправилася)...

Особлива відповідальність батьків — пояснити дітям, що ніхто не має права порушувати зону їхнього фізичного комфорту, що дотики бувають безпечними й небезпечними, таємниці — хорошими та поганими, а просити допомоги не соромно.

Якщо межі вибудувані правильно

Межі не прокладеш без спілкування. І діалог на взірець: «Як справи?» — «Добре!» — це не спілкування. Якщо сім’я збудована на довірі, дитина не боятиметься розповісти вдома про свій неправильний вчинок чи поділитися якоюсь проблемою. Бо знатиме, що батьки люблять її незалежно від поведінки й всерйоз сприймають усі її переживання. І вона завжди може розраховувати на їхню підтримку й допомогу. (А це навчить її будувати довірливі стосунки з Богом-Отцем).

І коли межі в сім’ї вибудувані правильно, це матиме хороші результати в житті дітей (а значить — забезпечить батькам добру старість). Діти знатимуть, де закінчується їхня свобода й починається свобода іншої людини; умітимуть справлятися зі своїми бажаннями й правильно виявляти емоції; поважатимуть старших; засвоять закон сіяння та жнив; умітимуть будувати взаємини, не переступаючи особистих кордонів.

Що треба пам’ятати, коли діти виросли?

У стосунках із дорослими дітьми теж є важливі моменти, не знаючи яких, можна стати причиною появи нових байок про тещу/свекруху (тестів/свекрів ця проблема якимсь чином оминула).

Прийміть факт дорослішання своїх дітей і відпустіть їх у самостійне життя.

Поважайте їх і їхні рішення. Якщо вам щось не подобається — ви маєте право про це сказати, але не більше.

Радьте й допомагайте, коли вас попросять, і не ображайтеся, коли не просять. Це ж прекрасно — ви зуміли виховати мудрих і відповідальних дітей.

Щиро полюбіть своїх невісток/зятів (любов — це насамперед рішення, а за правильним рішенням почуття обов’язково прийдуть).

Моліться не менше (а навіть і більше), ніж ви молилися, коли діти були маленькими. Нехай Бог обіймає їх через ваші молитви.

Якщо діти пішли життєвими манівцями (на жаль, і таке буває) — не соромтеся просити молитовної підтримки. Біль і гіркота в серці перешкоджають молитися з вірою, тому вам потрібні люди, які стануть у молитовну борню за навернення та спасіння ваших дітей.

І насамкінець: не думайте, що коли діти виросли — ваше життя втрачає сенс. Просто почався його новий етап. Зовсім не гірший, ніж замолоду, просто інший.

Ви ще можете багато робити й досягати, служити й впливати, змінювати й змінюватися. Адже володієте цінністю, якої так бракувало, коли діти були малі, — у вас тепер на всі ці добрі справи значно більше часу… Поки не прийдуть внуки.

Людмила БЕНДУС

Благовісник, 1,2023